Спадщина в Австралії для іноземців

Розібратися в питаннях успадкування в Австралії може бути непросто, особливо, якщо Ви не знайомі з тонкощами місцевого законодавства. Ця країна, відома своїми просторими пляжами та унікальною природою, також має складну правову систему, а процес вступу у спадщину в Австралії регулюється як федеральними нормами, так і законами окремих штатів і територій.

Правова система Австралії

Австралія складається із шести штатів — від сонячного Квінсленду до прохолодної Тасманії — а також двох великих материкових територій. Попри єдину судову систему, кожен регіон має власні правила, які можуть вплинути на порядок оформлення спадщини. Отже, питання, пов’язані зі спадщиною з Австралії, підпорядковуються як федеральному законодавству, і місцевим нормативним актам.

Цікавий факт: правова система країни заснована на принципах англійського загального права, проте штати мають значну автономію. Це означає, що спадщина в Австралії для іноземців може підпорядковуватися різним правилам, залежно від того, де знаходиться майно. Якщо виникають суперечності між законами штатів та федеральними нормами, пріоритет залишається за останніми.

Таким чином, аби грамотно оформити права на майно, важливо враховувати усі нюанси законодавства. Незалежно від того, чи йдеться про нерухомість, банківські рахунки чи інше майно, знання основ спадкового права Австралії допоможе уникнути несподіваних труднощів і прискорити процес оформлення.

Правові основи міжнародного наслідування

Оформлення спадщини за кордоном — завдання не з простих, адже кожна країна має свої закони та процедури. Якщо йдеться про спадщину в Австралії, важливо враховувати, що правила успадкування тут залежать від конкретного штату, де мешкав покійний. Це означає, що в одному регіоні порядок передачі майна може відрізнятись від іншого, і універсального алгоритму для всієї країни просто не існує.

Всупереч поширеній думці, Австралія не приєдналася до Гаазької конвенції 1989 року про форму заповідальних розпоряджень.

Проте австралійське законодавство визнає іноземні заповіти за умови, що вони були складені відповідно до законодавства країни, де вони були складені. Це означає, що заповіт, складений, наприклад, в Європі, може бути визнаний в Австралії навіть без участі цієї конвенції за умови дотримання місцевих формальних вимог.

На практиці, у контексті визнання публічних документів (включаючи заповіти), найбільш актуальною Гаазькою конвенцією, яка застосовується в Австралії, є Конвенція 1961 року, яка скасовує вимогу легалізації іноземних публічних документів, більш відома як Конвенція про апостиль.

Це особливо важливо для спадкоємців у ситуаціях, коли активи перебувають за межами країни проживання спадкодавця.

Тому міжнародне успадкування потребує уваги до деталей та розуміння місцевих законів. У випадку з Австралією важливо заздалегідь ознайомитися із законодавством конкретного штату та за необхідності звернутися за юридичною допомогою, щоб уникнути можливих ускладнень.

Процедури наслідування майна в Австралії

Процедура одержання спадщини з Австралії відбувається у кілька ключових етапів. Насамперед необхідно з’ясувати, чи залишив покійний заповіт. Якщо заповіт в Австралії є, його потрібно подати до суду для отримання офіційного підтвердження прав спадкоємців. Цей документ дає можливість керувати спадковим майном та розподіляти його відповідно до останньої волі померлого.

А от якщо заповіту немає, процес іде за іншим сценарієм. У цьому випадку діє закон про спадщину в Австралії, який визначає, хто та в якому порядку отримує право на активи. Правила можуть відрізнятися залежно від конкретного штату, але загалом розподіл спадщини виглядає так:

• насамперед права на спадщину отримує подружжя (як офіційне, так і фактичне);
• далі майно передається дітям, і якщо вони померли — онукам;
• потім спадкоємцями стають батьки покійного;
• після них у черзі стоять рідні брати та сестри;
• якщо прямих спадкоємців немає, права можуть перейти племінникам та племінницям;
• слідом йдуть бабусі та дідусі;
• у крайньому разі майно може дістатися тіткам, дядям або двоюрідним родичам;
• якщо жодного спадкоємця не знайшлося, майно переходить державі.

Отже, незалежно від наявності заповіту, спадкові питання в країні регулюються чіткими юридичними нормами. Однак їх деталі можуть відрізнятися залежно від регіону, тому важливо розібратися в усіх нюансах.

Коли іноземне спадкове рішення отримує визнання, спадкоємці можуть розпочати розподіл майна відповідно до польських законів. Проте міжнародне успадкування — це не лише питання юридичного оформлення, а й безліч нюансів, які не можна ігнорувати. Одним із ключових моментів стає оподаткування: спадкоємцям доведеться враховувати, які податкові зобов’язання виникають одразу у двох країнах. Ці аспекти можуть вплинути як на кінцевий обсяг спадщини, так і на процес її оформлення, тому до кожного випадку варто підходити з особливою уважністю.

Якщо спадкоємцем за заповітом стає дитина, управління її часткою лягає на плечі виконавця заповіту або довірчого адміністратора. Вони повинні зберігати та розпоряджатися спадковим майном до того часу, поки дитина досягне повноліття чи іншого віку, зазначеного заповідачем.

Крім того, заповідач може наперед подбати про майбутнє неповнолітнього спадкоємця, призначивши для нього опікуна. Це особливо важливо, якщо дитина не має законних представників. Однак якщо таке призначення не було зроблено або обраний опікун з якихось причин не може виконувати свої обов’язки, рішення приймає Сімейний суд Австралії, визначаючи відповідну людину для захисту інтересів дитини та її спадщини.

У різних штатах та територіях Австралії діють свої правила щодо оформлення спадщини. Наприклад, суди в Новому Південному Уельсі, Південній Австралії, Тасманії, Вікторії та Західній Австралії не можуть видати дозвіл на представництво, якщо майно померлого не перебуває на їхній території. Водночас у Квінсленді, на Столичній території та на Північній території суди більш гнучкі та можуть схвалити представництво, навіть якщо спадщина не розташована в межах їхньої юрисдикції, за умови, що це буде визнано необхідним.

Коли йдеться про нерухомість, процес успадкування підпорядковується законам того штату чи території, де знаходиться об’єкт. Якщо нерухомість включена до заповіту, вона розподіляється відповідно до останньої волі спадкодавця. Якщо ж заповіту немає, майно переходить спадкоємцям за місцевим законодавством.

Особлива увага приділяється іноземним громадянам, які бажають успадкувати нерухомість в Австралії. У цьому випадку вони зобов’язані повідомити федеральне Казначейство та отримати схвалення Ради з огляду іноземних інвестицій (Foreign Investment Review Board). Спроба обійти цей процес може призвести до серйозних наслідків, включаючи адміністративні штрафи або кримінальну відповідальність.

Заповіт – всі особливості складання та виконання волі в Австралії

Заповіт – це офіційний документ, який не лише підтверджує останню волю померлого, а й наділяє виконавця заповіту правом керувати його майном. Однак у ряді випадків спадкодавець може залишити додаткове розпорядження, що уточнює окремі аспекти наслідування або доповнює основні положення заповіту. Цей інструмент дозволяє більш детально розподілити майно та зафіксувати додаткові побажання, що робить процес спадкування більш прозорим та організованим.

Здатність спадкодавця скласти дійсний заповіт

Щоб заповіт мав юридичну силу, його укладач має бути повнолітнім, тобто досягти 18 років, або перебувати у шлюбі. Однак у різних регіонах Австралії можуть бути винятки з цього правила.

Щодо свідків, вони не повинні бути зацікавленими особами — тобто тими, хто сам може претендувати на спадщину, а також їхніми подружжями. Але й тут є нюанси: в окремих штатах можливі винятки.

Крім того, заповіт може втратити чинність, якщо буде доведено, що його укладач не був повністю дієздатним на момент його підписання, якщо документ містить підроблений підпис або відсутні ключові юридичні елементи. У такому разі суд може визнати заповіт недійсним, що призведе до перерозподілу майна відповідно до законодавства.

Що має включати заповіт?

• Заповіт має бути зафіксований у письмовій формі. Він може бути написаний вручну, надрукований на комп’ютері або навіть збережений у цифровому вигляді, наприклад, у вигляді фотографії або скана. Головне, щоб документ був чітко оформлений і доступний для підтвердження.
• Заповідач зобов’язаний підписати документ у присутності двох свідків, які також ставлять свої підписи. При цьому їм не обов’язково знати зміст заповіту — їхнє завдання лише підтвердити, що документ підписано добровільно, без тиску з боку третіх осіб.
• Заповіт не є незмінним. Його можна коригувати, додаючи поправки, повністю анулювати новим заповітом чи навіть знищити. Однак, наприклад, у Новому Південному Уельсі діють особливі правила щодо виправлень у заповіті, і цей процес має свої нюанси.

В Австралії шлюб може автоматично анулювати заповіт, якщо в ньому заздалегідь не зазначено, що він залишається чинним після весілля. Розлучення також вносить серйозні зміни до порядку спадкування. У більшості австралійських штатів після розірвання шлюбу із заповіту виключаються положення, згідно з якими колишній чоловік отримував майно або призначався виконавцем заповіту, піклувальником або опікуном. Однак у Тасманії розлучення робить заповіт повністю недійсним, тому його необхідно оформляти наново.

Щоб уникнути несподіваних юридичних наслідків, важливо своєчасно оновлювати заповіт, особливо якщо йдеться про розподіл спадщини після смерті чоловіка в Австралії. Це допоможе уникнути невизначеності та захистити інтереси спадкоємців.

В Австралії заповіт може передбачати створення трасту — механізму, що дозволяє керувати спадщиною на користь певних осіб. Найчастіше такий підхід використовується, коли йдеться про передачу активів неповнолітнім дітям. В такому випадку довірчий адміністратор розпоряджається коштами чи майном покійного до того часу, поки спадкоємці не досягнуть встановленого у заповіті віку, зазвичай 18 років. Проте коло бенефіціарів може бути ширшим — траст може містити й інших осіб, яким заповідач побажав залишити частину свого майна. Такий спосіб розподілу активів часто використовується для захисту інтересів спадкоємців та забезпечення контрольованого одержання спадщини в Австралії.

Перевірка справжності заповіту

У рамках спадкового права в Австралії існує кілька ключових понять, що регулюють процес верифікації заповіту та призначення особи, яка керуватиме майном спадкодавця. Одним із центральних термінів є «надання представництва» — це юридична процедура, яка дає право розпоряджатися спадщиною. Залежно від обставин, вона поділяється на два основні випадки. Якщо заповіт дійсний, а в ньому вже вказано виконавця, суд видає так зване «надання заповіту» — офіційне підтвердження справжності документа. У разі, коли заповіту немає або в ньому не призначено відповідального за розподіл активів, суд виносить рішення про «надання грамот про управління» — призначення адміністратора, який займеться розділом майна згідно із законами штату.

Заповіт для іноземців в Австралії

Іноземцям, які володіють значною частиною активів в Австралії, настійно рекомендується оформити заповіт у цій країні, при цьому чітко вказавши, що він поширюється виключно на майно, що знаходиться в межах австралійської юрисдикції. Такий крок дозволяє уникнути складних бюрократичних процедур, що виникають під час міжнародного успадкування.

Якщо суд країни, громадянином якої є спадкодавець, видасть рішення про визнання заповіту, він не діятиме автоматично в Австралії. У цьому випадку доведеться ініціювати додатковий судовий розгляд, щоб отримати австралійське підтвердження. Цей процес може зайняти значний час через необхідність взаємодії судових органів різних країн. Однак, якщо заздалегідь підготувати заповіт відповідно до місцевих норм, можна уникнути подібних затримок і значно спростити отримання спадщини іноземців в Австралії.

Виконавець заповіту

Процес управління спадщиною в Австралії покладається на виконавця заповіту, якого спадкодавець заздалегідь вказує на своєму заповіті. Однак, якщо заповіт відсутній або призначений виконавець не може виконати свої обов’язки, будь-який із зацікавлених спадкоємців має право звернутися до суду із заявою про видачу «Грамот про управління». Здобувши цей статус, він стає адміністратором спадщини та бере на себе відповідальність за її розподіл.

Важливий аспект у тому, що діяльність виконавця чи адміністратора перебуває під контролем Верховного суду. Будь-який потенційний спадкоємець може подати скаргу, якщо визнає, що управління спадщиною ведеться з порушеннями. Поки майно не розподілено між законними спадкоємцями, воно залишається під керівництвом відповідальної особи, яка має спочатку розрахуватися з боргами померлого, використовуючи кошти зі спадщини. Тільки після цього можливий остаточний поділ активів. Саме тому тим, хто хоче оформити спадщину в Австралії без зайвих затримок, важливо враховувати юридичні нюанси та дотримуватися місцевих правил.

Виконавець заповіту відіграє ключову роль процесі врегулювання спадкових питань. До його обов’язків входить не лише організація похорону та вирішення всіх супутніх формальностей, а й повне управління майном померлого. Він також має подати до суду заяву на підтвердження справжності заповіту (Grant of Probate), що є офіційним дозволом на виконання останньої волі спадкодавця.

Перед тим як передати майно спадкоємцям, виконавець зобов’язаний сповістити всіх можливих кредиторів, щоб вони могли заявити про свої вимоги. Тільки після цього здійснюється погашення боргів, оплата похоронних витрат та всіх витрат, пов’язаних з адмініструванням спадщини. Ще один важливий аспект — податок на спадщину в Австралії. Виконавець зобов’язаний врегулювати не тільки можливі заборгованості померлого з прибуткового податку, а й врахувати податкові зобов’язання спадкоємців, якщо частка майна підлягає оподаткуванню. Таким чином, його завдання — не просто розподілити активи, а забезпечити юридичну чистоту цього процесу, уникаючи проблем з фіскальними органами.

Виконавець заповіту несе важливу відповідальність за створення та управління трастом, якщо такий передбачений у заповіті. Це включає розподіл активів померлого відповідно до його бажань, викладених в останній волі. Однак, перш ніж виконавець зможе передати майно спадкоємцям та офіційно змінити права власності, йому необхідно отримати «Дозвіл на спадщину». Без цього офіційного дозволу, який видається судом, він не має повноважень на здійснення передачі майна.

Спадкування без заповіту

В Австралії правила успадкування варіюються залежно від регіону. За винятком Західної Австралії та Північної Території, якщо в померлого немає нащадків, а чоловік все ще живий, останній отримує все майно. Однак у цих двох регіонах правила дещо відрізняються — крім чоловіка, у разі відсутності нащадків, спадкоємцями можуть стати й інші родичі, такі як батьки, брати та сестри, або їхні нащадки.

Якщо ж у спадкодавця залишилися і чоловік, і нащадки, чоловік має право на певну частку зі спадщини, яка може коливатися в межах від 10 000 до 200 000 австралійських доларів, залежно від штату. Крім того, чоловік отримує особисті речі та побутову техніку, а також третину чи половину активів, залежно від того, скільки у спадкодавця було дітей. Частина, що залишилася, ділиться між дітьми або їх нащадками. Варто зазначити, що партнери, включаючи тих, хто полягає у відносинах однієї статі, мають однакові права на спадщину, як і подружжя.

В Австралії порядок розподілу спадщини залежить від низки факторів, включаючи склад сім’ї та місцеві закони. Якщо у померлого є лише діти, то все майно буде поділено між ними залежно від специфіки правил того чи іншого штату.

Коли у спадкодавця є чоловік і партнер, їх частки можуть змінюватись, і тут враховується тривалість їхнього спільного проживання. Чим довше прожив партнер зі спадкодавцем, тим більше його частка може бути у спадщині.

Якщо ж у померлого немає ні чоловіка, ні дітей, то спадок переходить до найближчих родичів, і їхній перелік може відрізнятися залежно від регіону. У разі, якщо немає спадкоємців, майно передається у власність держави.

Варто зазначити, що в Австралії немає інституту так званої «обов’язкової частки у спадщині», як, наприклад, у європейських країнах. Проте, всупереч поширеній думці, чоловік (зокрема фактичний партнер) має право спадщину — навіть якщо він не зазначений у заповіті.

За відсутності заповіту успадкування відбувається за встановленими законом правилами (так званими правилами заповіту), які визначають частки чоловіка та інших родичів. З іншого боку, навіть якщо заповіт існує, але в ньому не вказано чоловіка чи іншого родича, можна подати заяву на отримання допомоги з майна покійного відповідно до так званої вимоги про достатній зміст (Family Provision), регульованої, зокрема, у главі 3 Закону про спадкування 2006 року (NSW) (раніше: Закон про сімейне забезпечення 1982 року).

Це означає, що шлюб (або громадянське партнерство) може мати значення для розподілу майна, незалежно від змісту заповіту або його відсутності.

Спадкування в різних штатах Австралії

Квінсленд

У штаті Квінсленд порядок розподілу майна, якщо померлий не залишив заповіту, регулюється Законом про успадкування 1981 року, оновленим у вересні 2012 року. Цей закон поділяється на сім ключових розділів: спочатку йде введення, потім йдуть положення щодо спадкування за заповітом і у разі його відсутності. Також закон включає окремі глави, присвячені захисту сім’ї, управлінню спадщиною та призначенню опікунів для заповіту. Остаточна частина охоплює різні положення та перехідні моменти, які уточнюють особливості застосування закону у різних ситуаціях.

Основними законними спадкоємцями є діти та подружжя спадкодавця. Однак в Австралії статус спадкоємця може бути присвоєний і фактичному чоловікові, якщо він жив зі спадкодавцем у тривалому співмешканні, схожому на шлюбний, як мінімум п’ять років до його смерті або протягом п’яти років з останніх шести. Це означає, що навіть якщо пара не перебувала в офіційному шлюбі, їхнє спільне проживання може бути визнано рівним шлюбним відносинам, що дає фактичному чоловікові право на спадщину.

Коли у спадкодавця залишився чоловік, розподіл спадщини виглядає так:

• Перші 150 000 доларів і домашні речі дістаються подружжю.
• Частина спадщини, що залишилася, ділиться між чоловіком і дітьми спадкодавця, при цьому чоловік отримує не більше ніж третини всієї суми. Якщо один із дітей не пережив спадкодавця, його частка ділиться між нащадками цієї дитини.

Якщо спадкодавець не залишив по собі дружину чи дітей, то право на спадщину переходить:

• батькам спадкодавця (порівну);
• братам і сестрам спадкодавця (порівну) або їхнім дітям, при цьому частка померлого брата чи сестри ділиться між їхніми нащадками;
• бабусі та дідусеві спадкодавця (порівну);
• дядькам і тіткам спадкодавця (порівну) або їхнім дітям, частка померлого дядька або тітки буде розподілена по черзі.

Новий Південний Уельс

У Новому Південному Уельсі порядок розподілу майна спадкодавця визначається Законом про наслідування 2006 року. У цьому процесі спадкоємці діляться на кілька груп, і кожна з них має свою чергу:

• дружина;
• діти чи їхні нащадки;
• батьки;
• брати та сестри;
• племінники та племінниці;
• бабусі та дідусі;
• дядьки та тітки, а також їхні нащадки.

Податок на спадщину

В Австралії податок на спадщину відсутній, оскільки його сплату було скасовано ще 1979 року. Однак це не означає, що жодних податкових зобов’язань немає. Наприклад, податок може бути нарахований на прибуток від успадкованого майна, але є винятки. Так, податок не стягується з прибутку від фінансових активів або з прибутку від продажу нерухомості, в якій спадкодавець жив постійно. Якщо сплата податку все-таки потрібна, це зазвичай робить виконавець заповіту до того, як майно буде розподілено між спадкоємцями. Це важливе уточнення, особливо якщо розглядати відмінності у податках на спадщину в Австралії для резидентів та нерезидентів.

Проблеми та практичні поради

Спадкування нерухомості в Австралії пов’язане з кількома юридичними та практичними викликами. Однією з основних проблем є те, що кожен штат країни має власні закони, що регулюють спадкові процеси. Це вимагає від спадкоємців уважного вивчення місцевих нормативних актів, особливо у тому випадку, якщо померлий проживав у іншому штаті.

Крім того, у процесі оформлення спадщини з Австралії може виникнути потреба в отриманні та перекладі необхідних документів. Щоб уникнути помилок та гарантувати відповідність усім юридичним вимогам, варто скористатися послугами професійних присяжних перекладачів, які забезпечать точність перекладу та його юридичну силу.

При міжнародному спадкуванні вкрай важливо отримати консультацію від юриста, який спеціалізується на спадковому та міжнародному праві. Такий професіонал зможе допомогти Вам розібратися у складних аспектах процесу та уникнути можливих юридичних ускладнень, які можуть виникнути у різних країнах.

Крім того, варто враховувати податкові аспекти. Успадкування з Австралії може спричинити необхідність сплати податків як у самій Австралії, так і в країні проживання спадкоємця. Тому важливо ретельно вивчити податкові вимоги в обох країнах та проконсультуватися з досвідченим податковим консультантом, щоб уникнути неприємних сюрпризів.

Узагальнюючи, процес спадщини в Австралії для нерезидентів (іноземців) може бути складним і багатогранним. Важливо розуміти, як закони обох країн взаємодіють, які документи потрібні для визнання спадщини, а також які існують терміни набуття спадщини та можливості відмови від спадщини. Проконсультуватися з юристами та податковими фахівцями на всіх етапах процесу — це найкращий спосіб спростити процедуру та уникнути потенційних проблем.

Компанія «Lawyer in Europe» надає висококласні юридичні послуги, спеціалізуючись на міжнародному праві та питаннях успадкування. Наші спеціалісти нададуть Вам всебічну підтримку, допомагаючи пройти всі етапи процесу з мінімальними зусиллями та ризиками.